Встань колись на зорі і згадай мої теплі обійми. Придивись у відображення в дзеркалі - бачиш: я за твоєю спиною. А озирнешся – зникну. Задивишся на бездоганний глянець тихої річки – і там я тобі всміхаюся. А відведеш погляд – мій образ розчиниться у воді безслідно. Слухай тишу, і впізнаєш подих мій. Слухай дощ, і розчуєш шепіт мій. А коли ніжить тебе теплий вітерець – знай – згадую тебе, обіймаю думками.
І нехай солодкими і трохи сумними будуть спогади твої про мене, а в душі не залишиться образи. Молю, не шкодуй ні про що. Ми зустрілися, ми були щасливі, ми кохали одне одного. Нехай небеса дадуть мені сили пробачити тобі мій біль... Пробачу... Любов не тримає зла. Та чи зможу я комусь віддати стільки тепла, скільки тобі віддала? Чи відчую з кимсь таку безпеку, як з тобою? Чи буду кохати ще когось так самовіддано? Чи зумію без роздумів пірнути в безодню пристрасті ?..
Не сумуй. Не вдивляйся задумливо у далечінь горизонтів. Поряд твоє щастя. Не шукай – саме прийде. Та ти вже бережи його, бо керувати ним потрібно, мов кораблем, а це завдання нелегке, і йому треба вчитися. Вчися слухати серце, та не лише своє... Вчися радіти тому, що маєш; вчися тримати те, що впіймав. Вчися дарувати радість. Адже, щоб завдати болю іншій людині, достатньо кілька секунд, а хтось, можливо, все життя лікуватиме рани. Ти ковтаєш солодке вино, а хтось – сльози гіркі. Ти радієш новому світанку, а комусь весь цей світ став непотрібним. Ти летиш назустріч світлому майбутньому, а когось минуле тягне на дно. І твоя рука не прийде на допомогу. І слово твоє не пролунає на втіху. Та й надії на те нема...

Не проситиму жалю твого – не треба.
Не проситиму останнього поцілунку – не стерплю.
Не проситиму, щоб ти забув мене – не хочу. Одне прошу – пам’ятай мене такою, якою кохав.
(c) MonaLiza (взято с infostore.org)